Історія села

/Files/images/parhomiv.png

/Files/images/DSCF7387.jpg

З якої сторони ви б не під’їжджали до Пархомівки, ви побачите сяючі золотом хрести Пархомівської Покровської церкви. В мальовничому куточку південно-західної частини Київської області, в межах середнього Поросся розташоване село Пархомівка. Відстань від Пархомівки до районного центру – селища міського типу Володарка становить 12 км. , а до найближчого залізничного та промислового вузла – міста Біла Церква – 35км.існує декілька легенд про походження села та його назви. Одна з них говорить. По переказах все починалось з невеличкого острова ( на березі) біля річки Тарганки, оповитої багатьма безіменними річечками. Колись давно чоловік який хотів жити спокійніше, помірним життям, стомлений від набігів татар взяв свою родину , пожитки, сів у човен і поплив по річці шукаючи спокійного місця і кращих земель. (Можливо річка Рось). Звідки він плив нам невідомо. Пливучи по річці, він звернув увагу на притоку, яка була тихою і спокійною і без сумніву повернув в сторону річки Тарганки. Коли він плив річкою, то розглядав навкруги, шукаючи собі місце для нового житла. Чоловік побачив неприкритий берег і вирішив пристати до нього щоб перепочити. Вся родина вийшла на берег, озирнулись навкруги і зрозуміли, що це те місце про яке вони мріяли. Чоловіка того звали Пахом. З однієї сторони острова була повновода річка, з іншого густий ліс. Трохи згодом це місце почали заселяти інші люди і назвали своє поселення Пахомів острів. Пізніше із збільшенням населення почали називати його Пахомів хутір. Є друковані дослідження окремих істориків про те, що перші поселення з’явились на нашій території приблизно в 1238 -40 рр.
Починається село з оригінального в’їзного знаку, який виконаний у вигляді мозаїки в національних жовто-блакитних кольорах із зображенням перлини Пархомівки – Покровської церкви. Рухаючись по центральній дорозі ми бачимо ставок, який побудований на річці Тарганка. Зараз тут займаються вирощуванням риби. В основному тут вирощують коропи, товстолобик, білі амури. Також завдяки чистому дзеркальному плесу та чудовим краєвидам ставок є улюбленим містом відпочинку місцевих жителів та гостей. А на початку 20 століття ставок мав ще і промислове значення на ньому стояв досить потужний водяний млин, продукція якого продавалась на ринках Білої Церкви, Володарки, Ставища. Наступною нашою зупинкою стане Пархомівська Покровська Церква. Унікальною пам’яткою архітектури, геніальним шедевром зодчества, справжньою перлиною мистецтва та духовності можна назвати ансамбль споруд церкви Покрови Пресвятої Богородиці. В єдиному ансамблі - кам’яна огорожа з маленькими банями й брама, будинок священника та сторожка. Вона була побудована за проектом академіка архітектури В.О.Покровського і розписана за ескізами всесвітньо відомого художника М.К. Реріха. Історія її будівництва нерозривно пов’язана з іменем Віктора Федоровича Голубєва. Пархомівка була володінням відомого російського магната В.Ф. Голубєва. Пархомівські землі він перетворив на зразкове господарство із статусом „заповідного”. В Пархомівці вирощували рідкісні плодові дерева, збирали добрий врожай зернових і овочевих культур, розводили породистих і робочих коней. Сім’я Голубєвих не жаліла грошей на розвиток села. В селі було побудовані дві школи, лікарня, амбулаторія з акушерським відділенням, читальня, чайна, в якій установили поліфон з великим репертуаром п’єс. Голубєви регулярно виділяли гроші на утримання цих закладів. Господарство в Пархомівці велось, враховуючи всі прогресивні досягнення агрономії. Будучи людиною високодуховною В.Ф. Голубєв задумав побудувати в Пархомівці ще й храм. Але на жаль керувати роботами по будівництву він не зміг. 24 лютого 1903 року він помер в Римі, а поховати його заповідав у заповітному своєму маєтку - в селі Пархомівка. Будувати церкву Покрови пресвятої Богородиці почали в 1903 році над склепом де покоїлось тіло Голубєва. Будівництвом храму займались його сини Лев Вікторович та Віктор Вікторович, прагнучи виконати волю батька. Подорожуючи по країнах сходу Віктор Вікторович Голубєв познайомився з М.К Реріхом. . Вони не раз розмовляли на обох тему, що хвилювала - наступність побуту Древньої Русі й Індії. Обоє радувалися передбачуваному новому шляху в роботі. Треба сказати, що долі В.В. Голубєва й М.К. Реріха так чи інакше перепліталися. Обоє глибоко переживали руйнування пам'ятників у часи Першої світової війни, обоє прагнули насититися мудрістю й життєдайною енергією Сходу, осягти джерела й шляхи людства через історію й культуру народів. Обоє тяжіли до символічного, синтезуючого осмислення миру. Не випадково це вилилося в співтворчість під час будівництва церкви Покрова пресвятої Богородиці. Храм зводив архітектор В.А. Покровський, чиї ідеали були близькі М.К. Реріху. Дослідники називають Покрив Богородиці в Пархомівці „ втіленою мрією про красу”. Риси давньоруського зодчества у своїй творчості намагалися відродити як Покровський, так і Реріх. У свій час С. Эрнст відзначав натхнення мозаїк Пархомівського храму візантійськими зразками (Эрнст СР. М.К. Рерих. Пг., 1918, с. 61.) Ескіз мозаїки "Покрив Богоматері" і ще 12 ескізів мозаїк і розписів для внутрішнього й зовнішнього оздоблення храму Н.К. Реріх розробив в 1906 р. Але з них були втілені тільки дві мозаїки на зовнішніх стінах. Біля церкви було розбито парк в якому були висаджені рідкісні дерева, такі як: пірамідальний італійський дуб, сахарний клен, кері японська, буки та інші. Парк з більшістю дерев зберігся до цього часу. Два роки офіційна церква не давала дозволи на освячення церкви в селі. Великий храм на дві тисячі парафіян, у будівництві якого використані мармур, граніт, кована сталь, шифер, дерево, кераміка й навіть залізобетон (чи не вперше в Російській імперії), церква не хотіла приймати у своє лоно. Дивно... Офіційне пояснення було таким: архітектурне рішення не відповідає церковним канонам. Дійсно, подібних архітектурних рішень у православ'ї не було. Церква Покрова Пресвятої Богородиці в Пархомівці лише частково схожа на православну. Це своєрідний синтез готики, східних (азіатських) архітектурних традицій й язичеських культових форм. Храм прикрашений зображеннями вогню, молота, стріл, пророслого зерна, змій, виноградних грон, шарів поораної землі , півня й, навіть, свастики (давньоіндійського символу вічного руху життя). Все це, разом з паркетною підлогою й ослонами в приміщенні храму не давало спокою церковної влади. Але пархомівські церкву все-таки освятили. Дуже багато на стінах церкви вирізаних на мармурових плитах, стародавніх написів. Один з написів на старослов'янському говорить: "Споруджений на честь і пам'ять Покрови пресвятої Богородиці й великого мученика Віктора в літо 1903-1906". П’ятидесятиметрова дзвіниця видна здалеку. Але, незважаючи на незакінченість втілення задуму, прекрасна церква ось вже майже століття живе й радує, піднімає й соборує серця багатьох живучих нині . І Голубєву, і Покровському, і Реріху були близькі ідеали Сходу. Співробітництво цих людей втілилося в створення Пархомівської церкви. В 1979 році храм одержав статус пам'ятника архітектури, а в 1982 Київське обласне відділення по справах будівництва й архітектури інституту "Укрпроектреставрація" почали реставраційні роботи в Пархомівському храмі. Потрібно було перекрити дах і куполи, відновити зруйновану кладку. Особливих робіт вимагали мозаїки. Улітку 1987 року під час фестивалю Індії в СРСР приїхав син Миколи Реріха - Святослав. З ним зустрілася група пархомівських ентузіастів, намітився візит Реріха в Пархомівку. Значну роль в активізації реставраційних робіт зіграла дружина тодішнього Генсекретаря - Раїса Горбачова. Як результат - роботи в Пархомівському храмі закипіли. На реставрації працювали кращі українські фахівці. Вкладалися величезні засоби. Але Реріх у Пархомівку не приїхав. Реставрацію довели до певного рівня й згорнули. Це була остання реставрація в Пархомівському храмі...
З 1992 року в храмі відновлене богослужіння. У 1993 році неподалік від церкви учнями та вчителями Пархомівської школи було розбито парк, де встановлено скульптурний пам’ятник Віктору Федоровичу Голубєву, виконаний скульптором-аматором Іваном Зоренком, (жителем села Косівки, що на Володарщині). Це стало найвищим виявом шани місцевих жителів до людини,яка так багато зробила для розвитку і слави нашого села.
Неподалік від церкви розміщені приміщення жіночої школи для дівчаток та ремісничого училища для хлопчиків. В ремісничому училищі було три відділи: ковальський, слюсарний, токарний. В жіночій школі було два відділи: крою та шиття та кулінарний. В школі навчались не лише діти з Пархомівки, а й з сусідніх сіл: Тадіївки, Любчі, Ожегівки, Таргана, Гострої Могили.
Наступною зупинкою буде будинок дільничої лікарні. В 1866 році тут знаходилась волосна управа. В 1918 році тут розмістився ревком. Пізніше це приміщення було віддано під ФАП. В 2007 році приміщення було реконструйовано і в ньому було відкрито дільничу лікарню, яка обслуговує село Пархомівку та навколишні села. Через дорогу від дільничої лікарні знаходиться нова сучасна будівля школи. Новосілля пархомівські учні святкували у 1993 році. Сьогодні навчальний процес в школі забезпечує досвідчений педагогічний колектив, якому під силу вирішити завдання, які ставлять перед сучасною школою. Але не забувають культури та здобутків минулих поколінь. З метою вивчення історії рідного краю і популяризації народних ремесел в школі відкрито краєзнавчий музей. Далі наша дорога пролягає до пам’ятника воїнам - визволителям. За бойові подвиги на фронтах Великої Вітчизняної війни 123 жителі Пархомівки нагороджені орденами і медалями. 104 пархомівчан не повернулось з полів війни. Пархомівку , як і багато інших сіл і містечок України не оминули трагічні події 1933 року. Люди, які проживали на найродючіших чорноземах , майже в центрі Європи гинули від голоду. Села ставали пустками. Люди боялись навіть згадувати ті часи. Але пам’ять народна жива. В пам’ять про 533 жертви голодного року в Пархомівці, біля пам’ятника воїнам - визволителям було встановлено постамент жертвам голодомору - 33. Пам’ятник було виготовлено скульптором-аматором Іваном Зоренком, (жителем села Косівки, що на Володарщині).

Кiлькiсть переглядiв: 90

Коментарi